Розвиток ядерної енергії

У 1976 р. у країні діяли 27 атомних реакторів (1968 р. їх налічувалося 12) та 5 атомних електростанцій. 1976 р. потужності японських АЕС становили 6,6 млн. кВт. Японія вийшла на друге місце в капіталістичному світі після США за сумарною потужністю АЕС та за обсягом капіталовкладень у їх будівництво.

У 1985 р. сумарну потужність АЕС передбачається довести до 60 млн. кВт, а 1990 р. — до 100 млн. кВт. На початку 70-х років в атомній промисловості було зайнято понад 50 тис. спеціалістів. Асигнування на атомну енергетику зросли з 235 млн. єн у 1954 р. до 56 млрд. єн у 1972 р. та до 62 млрд. єн у 1973 р.

Спочатку розвиток атомної енергетики лімітувався недоліком урану, але в 1964 р. невеликі поклади урану були знайдені в префектурі Кіото, а ще раніше в префектурах Ібаракі і Окаяма (теж у незначній кількості). Перший завод з переробки уранової руди було побудовано 1962 р. біля перевалу Нінге (префектура Окаяма). Загальні запаси уранової руди країни оцінювалися на 1973 р. в 1,15 млн. т. До 1980 р. вони, мабуть, вичерпані.

Японія зуміла отримати для себе велику користь з приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, оскільки це відкрило їй додаткові можливості отримання новітніх технологічних процесів в атомній промисловості для мирних цілей, полегшило доступ до джерел отримання за кордоном пального для своїх реакторів та атомних електростанцій, що для її має дуже важливе значення.

У 1972 р. Японія підписала угоду про співробітництво у галузі атомної енергії з Австралією; за яким вона отримала право протягом 13 років закупити уран на суму до 600 млн. дол. У тому ж році було укладено угоду з Францією, яка гарантувала Японії постачання збагаченої уранової руди та плутонію протягом десяти років. Уран Японія постійно закуповує США та інших країнах.

Однак диверсифікація джерел отримання урану вже дозволила їй значною мірою звільнитися від залежності щодо США, які використовували зазначену обставину для контролю за розвитком її атомної промисловості. Японія має також угоди про співробітництво у використанні атомної енергії в мирних цілях з Англією (1958 і 1968), з Канадою (1959), з ФРН (1968).

У 1974 р. уряд Японії розробив програму сприяння ядерній енергетиці, яка передбачає розвідку на уран за рахунок держави, а також розміщення на території країни нових реакторів, обладнання їх виключно японською апаратурою, створення системи, що оберігає навколишнє середовище від забруднення, - також багато в чому рахунок держави.

Не менш інтенсивно розвивалися в Японії ракетобудування та пов'язані з ним галузі науки та техніки. На наукові дослідження у цій та інших галузях асигнуються великі кошти. Наприклад, 1971 р. витрати уряду на наукові дослідження склали, за офіційними даними, 1 532 400 млн. ієн (на 13% більше, ніж витрачалося з цією метою 1970 р.). Крім того, витрати на "наукові дослідження" приватних підприємств досягли 895 000 млн ієн (збільшення на 9%).

Витрати лише атомну промисловість зросли на 64% (67 900 млн. єн), але в космічні дослідження— на 43% (23 200 млн. єн). Японія майже щороку виводить тепер на орбіту невеликі штучні супутники Землі за допомогою триступеневих ракет "МЮ-3 е" та "Лямбда" вітчизняного виробництва. Торішнього серпня 1974 р. вона розпочала випробування свого першого корабля " Муцу " з ядерним двигуном.

Таким чином, можна зробити висновок, що розвиток атомної промисловості та наукових досліджень у Японії в післявоєнні роки було спрямоване головним чином на вирішення проблем економічного та технічного прогресу у мирних цілях. Однак воно може набути й іншого сенсу у світлі далеко не мирних задумів, що виношуються певними колами країни.

Дані опитування населення свідчать, що лише трохи більше половини опитаних виступають проти ядерного озброєння. Багато хто з тих, хто зазнав опитування, є або прихильниками такого озброєння, або ще не визначили свого ставлення до цієї проблеми.